Поблизу Саврані розташована Савранська стоянка буго-дністровської культури (5 — початок 4 тисячоліття до н. е).
Містечко відоме з кінця XIV ст.
Наприкінці XIV століття литовський князь Вітовт (Витольд) передав містечко Саврань, що виникло до цього часу (1398), панам Кошиловичам (Кошелевичам).
У 1489 р. відбулася битва війська Яна Альбрехта (сина польського короля Казимира IV (1447—1492)) з татарами на р. Савранці та прилеглих до неї Яланецьких болотах.
Після Люблінської унії 1569 року містечко Саврань належало польським магнатам Конецьпольським (у 1606 р. вони утримують Савранський грунт землеволодінь Брацлавського замку), а згодом Любомирським.
У 17 столітті (1633-1634) Станіславом Конецьпольським було доручено французькому інженеру Боплану, який знаходився на службі у польському війську, тут заснувати польську фортецю Усть-Саврань (Конецьполь) проти татарсько-турецьких наскоків.
Наприкінці XVII — на поч. XVIII ст., за часів володарювання Любомирських, засновується ряд нових поселень, і вже в середині XVIII ст. на Савранщині існують такі села як:
Станіславчик, Осички, Беніовка (нині — усі об’єдані в Осички), Людвіковка, Байбузівка (нині обидва Байбузівка), Концеба, Кам’яне, Дубинове, Ольшанка, Слюсареве, Юзефівка, Бакша, Мокра Бакша, (Неделково), Суха Бакша (Гетьманівка), Капустянка, Струтинка…
За часів Російської імперії (з 1793) — містечко (волосний центр) Балтського повіту Подільської губернії.
У 1й половині ХІХ століття Саврань є центром волості Балтського повіту, у містечку існує громада РКЦ, до римо-католицького костелу відносяться села: Бакша, Гетьманівка, Каетанівка, Капустянка, Неділкове, Погріби, Познанка, Плоске, Струтинка, Юзефівка Бакшанської вол.; Завалля, Камінувата, Концеба, Кристофорівка, Ольшанка, Осички, Острівка, Полянецьке, Слюсареве. Метричні книги за період 1835-1842 р.р. знаходяться у ДАХмО.
1839 р. Саврань віднесено до військових поселень; в ній розмістилися підрозділи уланського полку, штаб якого знаходився в Умані. 1857 р. скасовано; фактично — лікв. 1865 р., і перейшла у відання Міністерства державних маєтностей.
На початку XX ст. тут працювали земське двокласне училище, церковнопарафіяльна та народна школи. Навчалося в них лише 150—160 хлопчиків та дівчаток, працювало 6 вчителів.
У цей період Саврань була значним торговим центром Балтського повіту, — тут збирались великі базари-ярмарки, куди з довколишніх сіл звозили хліб, скотину (худобу), а мешканці Кам’яного Броду — білу глину. Місцеві ремісники продавали виготовлені ними одежу, взуття, конську збрую, вироби з дерева тощо..
19-20 січня 1920 року у Саврані під час Зимового походу зупинявся на ночівлю Кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР.
Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 25 жителів селища.
26 березня 1944 року воїни 299-ї стрілецької дивізії, яка входила до 53-ї армії 2-го Українського фронту звільнили Саврань від ворога.
1950—1951 р. — перша в Україні міжколгоспна (мала) гідроелектростанція, яка на той час була однією з найбільших (400 кВт) колгоспних електростанцій в Україні.
13 квітня 1957 р. рішенням виконкому Одеської обласної ради село (містечко) Саврань отримало категорію селища міського типу.
